4 червня Україна завмирає у скорботі. У цей день ми вшановуємо пам’ять дітей, чиї життя безжально обірвала війна.

Діти не повинні знати, що таке вибухи, сирени та страх. Вони мають мріяти, сміятися, пізнавати світ, будувати плани на майбутнє. Але російська агресія відібрала у сотень українських дітей найцінніше - життя. Разом із ними були втрачені їхні мрії, таланти, перші досягнення, щасливі миті та ціле майбутнє.

Кожна дитина, яка загинула через війну, - це не просто статистика. Це маленьке серце, яке перестало битися. Це незакінчена казка, недоспівана колискова, нерозказана історія життя. Це біль батьків, який неможливо виміряти словами, і рана, що назавжди залишиться у серці всієї країни.

Сьогодні ми запалюємо свічки пам’яті та згадуємо кожного маленького янгола. Ми схиляємо голови перед невинними жертвами війни та усвідомлюємо страшну ціну, яку платить Україна за право бути вільною. Ця ціна - людські життя, зруйновані долі, сльози матерів і батьків, дитинство, яке вже ніколи не повернеться.

Наш обов’язок - пам’ятати. Пам’ятати кожне ім’я, кожну дитячу посмішку, кожне життя, яке мало тривати ще багато років. Пам’ятати заради справедливості, заради майбутнього, заради миру.

Вони мали жити. Вони мали мріяти. Вони мали зростати під мирним небом України. Пам’ятаємо кожного. Назавжди.

Світла пам’ять усім дітям, чиї життя забрала війна.